Як мені пощастило нарешті пройти нормальне лікування наркоманії в Рівному (Луцьк – моє рідне місто)
Як мені пощастило нарешті пройти нормальне лікування наркоманії в Рівному (Луцьк – моє рідне місто)
Привіт, друзі! Мене звати Макс, я з Луцька і я наркоман. Я хочу розповісти як став наркоманом, як це все мене було і як я нарешті знайшов реабілітаційний центр для наркозалежних в Рівному «Матері проти залежностей», де мені допомогли. Завдяки фахівцям цього центру я на зараз маю 3,5 роки повної тверезості і повністю змінив своє життя. Але все по порядку.
Зараз мені вже далеко за тридцять, але хочу розпочати свій великий розказ з того часу, коли моє життя було безтурботним і веселим. Почалося все з банального бажання бути крутим у школі. Пам’ятаю, як ми з хлопцями вперше роздобули пляшку пива. Це було щось неймовірне! Ми відчували себе справжніми дорослими. Було мені тоді, мабуть, років п’ятнадцять. З кожним ковтком ми ставали все більш розкутими, голосними і впевненими. Усі проблеми зникали (які в нас могли бути тоді проблеми? Але ми вважали, що вони є)), а навколо залишалися тільки сміх і веселі розмови. Ми сиділи на старій лавці біля під’їзду, смакуючи цей «дорослий» напій, і балакали не про що. Багато наркоманів починають свій шлях з наркотиків, а я був звичайним хлопцем із заходу України. А потім як і у більшості наркозалежних мені буде потрібне кодування від наркоманії та інші процедури.
Але повернуся до своєї розповіді: потім почалися шкільні вечірки. О, ці вечірки! Ми купували пиво, вино, навіть горілку, якщо вдавалося назбирати достатньо грошей. Спочатку це було просто експериментом, але з часом стало невід’ємною частиною нашого життя. Ми знайшли компанію старших хлопців, які завжди могли дістати алкоголь, і кожен вихідний перетворювався на справжній фестиваль. Був один раз, коли ми з другом вкрали кілька пляшок коньяку з місцевого магазину. Було страшно, але адреналін захопив нас повністю. Ми відчували себе героями і навіть не думали про наслідки. Та й кому потрібні наслідки, коли ти сопляк і відчуваєш себе вільним?
Я пам’ятаю, як ми з хлопцями збиралися на квартирниках і співали. Деколи до нас приєднувалися дівчата, і тоді вечірки ставали ще веселішими. Алкоголь допомагав нам відчути себе справжніми зірками. Ми танцювали, співали, жартували – світ здавався таким яскравим і безмежним. З кожним разом хотілося більше і більше. Алкоголь став нашою зброєю проти нудьги і сумнівів. В школі ми почали пропускати уроки, але кого це хвилювало? Ми були королями своїх маленьких вечірок, і здавалося, що це ніколи не закінчиться. Якось я пам’ятаю вечір, коли ми пішли на дах старого будинку. З собою взяли кілька пляшок горілки і пиво. Вітер був сильний, але ми не звертали уваги. Це було неймовірне відчуття – стояти на краю світу і відчувати себе господарями життя. Така свобода, такий кайф!
Але як я став наркоманом? Як мені стало потрібне анонімне лікування наркозалежних в Рівному?
Ви, мабуть, думаєте, що після тих бурхливих шкільних років я скотився на дно і відразу став наркоманом. Але ні, друзі, я таки закінчив школу і навіть поступив в університет на програміста.
Університет – це вже інша історія. На першому курсі я зрозумів, що життя – це не лише вечірки та алкоголь. Виявилося, що бути програмістом – це не просто сидіти за комп’ютером, а ще й вчити купу складних речей. Одна дискретна математика чого варта! Тож, пити стало просто ніколи. А якщо серйозно, то навчання вимагало багато часу і сил. Але ж ми студенти, і без вечірок ніяк. Звичайно, я час від часу випивав на студентських тусовках чи побаченнях. Було весело, але алкоголь вже не був таким важливим, як раніше. Більше того, я навіть почав замислюватися про майбутнє і трохи взявся за розум
Та одна річ залишилася незмінною – пошуки нових відчуттів. В університеті я вперше спробував марихуану. Так-так, я дуже пізній наркоман))) О, це було щось новеньке! Пам’ятаю, як ми з хлопцями пішли в парк і, сміючись, курили ці сигарети. Спочатку було трохи дивно, але потім прийшло розслаблення і відчуття легкості. Ми сміялися з будь-якої дрібниці, і здавалось, що світ став яскравішим. Але, якщо чесно, куріння марихуани не стало моєю звичкою. Це було рідкісним задоволенням, лише коли хотілося чогось незвичайного. Навчання займало більшість часу, і я старався бути відповідальним студентом. Звісно, були моменти, коли хотілося все кинути і просто насолоджуватися життям, але я розумів, що це не вихід. Університетські роки пролетіли швидко. Я знайшов нових друзів, пережив кілька романтичних стосунків і навіть влаштувався на підробіток у сфері IT. Було цікаво поєднувати навчання і роботу, а вечірки стали радше винятком, ніж правилом.
Здавалося, що життя починає ставати більш стабільним. Але в глибині душі я все ще шукав щось більше, щось, що могло б дати мені нові відчуття. В ті часи я ще не розумів, що це може призвести до великих проблем. І в підсумку мене врятує лише один приватний нарколог в м Рівне.
Одного разу, на черговій вечірці, я познайомився з хлопцем, який запропонував мені спробувати щось сильніше. Спочатку я вагався, але цікавість перемогла. Це був мій перший справжній крок у світ наркотиків. Я спробував екстазі (МДМА). Здавалося, що все під контролем. Спочатку це було лише на вечірках, але з часом потреба стала більшою.
Алкоголь і марихуана вже не приносили того задоволення, як раніше. Це вже було щось для дітлахів. Хотілося чогось більшого, чогось, що могло б знову повернути ті яскраві відчуття молодості. Наркотики стали моєю новою реальністю, і я навіть не помітив, як моє життя почало змінюватися на гірше. Якщо б я ще тоді зрозумів, що мені вже потрібне професійне лікування наркозалежності, стільки би поганого зі мною не сталося і стільки грошей і здоров’я би зекономив…
Після університету життя закрутилося ще швидше. Пам’ятаєте, як я розповідав, що влаштувався підробляти у сфері IT? Так ось, з часом я став справжнім профі і потрапив до однієї з найвідоміших українських IT-компаній. Не буду називати назву (нижче самі зрозумієте чому), але скажу, що гроші там крутилися чималі.
Раптом моє життя стало справжнім американським гірками. Зарплата – бомба! Бонуси – ще більша бомба! Пам’ятаю, як отримав першу велику премію і відчув себе королем світу. Ну і що роблять всі королі? Правильно, святкують. Так і я святкував.
Щоп’ятниці я з хлопцями з офісу збирався у нашому улюбленому барі. Пиво, віскі, коктейлі – усе це вже стало звичною справою. Але якось один з колег запропонував спробувати щось новеньке. Так я познайомився з амфетаміном. О, друзі, це було щось! Спочатку здавалося, що це просто ще один спосіб розважитися, але дуже швидко це стало звичною практикою. Раз на тиждень ми з друзями збиралися, щоб підняти собі настрій. Робота йшла як по маслу, ми писали код, вигадували нові ідеї і сміялися. Здавалось, що це ідеальний рецепт успіху. Перший час, десь місяці 2-3 я приймав амфетамін не частіше 2 разів на тиждень. І кожен такий день я чекав з нетерпінням. Я розумію, що ті, хто вже давно не приймає наркотики (як я, до речі), скаже, що треба вже тоді шукати шляхи, як вийти з наркотичної залежності, бо вона була на все 100%. Але хто так з наркоманів дійсно думав у такі часи? Всі вважали, що все під контролем, все супер і все гуд. У вас не так було?
Корпоративи в нашій компанії – це окрема тема. Було все: від шикарних ресторанів до орендованих яхт. І звичайно, на таких заходах могли з’явитися більш «елітні» наркотики. Кокаїн на корпоративі? Легко! Ми з колегами жартували, що це просто «спеціальна приправа» до успіху нашої компанії. Один з таких корпоративів запам’ятався мені надовго. Ми святкували укладення великого контракту і вирішили зробити це з розмахом. Спочатку все було як завжди: шампанське, закуски, сміх, танці. Але ближче до ночі хтось дістав пакунок з кокаїном. Всі хто згодився, як, наприклад, я – були в ейфорії. Я ніколи не забуду, як ми стояли на балконі, дивлячись на нічне місто, і відчували себе непереможними.
Гроші, які я заробляв, все частіше витрачалися на нові дози. Відчуття контролю поступово зникало, але я не зрозумів, що потрапив у пастку, і в мене були всі ознаки наркотичної залежності.
А далі було ще цікавіше. Настала пандемія коронавірусу, і, як ви пам’ятаєте, наші життя перевернулися з ніг на голову. І нас відправили працювати віддалено, і почалося справжнє божевілля.
Я, як і багато хто, сильно нервував через цю пандемію. Особливо хвилювався за своїх літніх батьків, які були у групі ризику. Пам’ятаю, як сидів вдома, дивився новини і хапався за голову. Цей стрес треба було якось знімати, і я знайшов свій «ідеальний» спосіб – вживати ще більше наркотиків та алкоголю. Ранок починався з кави та амфетаміну, потім трохи пива для рівноваги, а ввечері – міцніше щось, щоб спокійно заснути.
Робота з дому спочатку здавалась благом. Ніхто тебе не бачить, ніхто не контролює. У нашій компанії головне – результат, а не нескінченні обговорення та збори. Ми рідко виходили у Скайп чи Зум, і це давало мені повну свободу. Я на цих своїх «прискорювачах» робив роботу за пів дня, а інші пів дня тільки вживав, пив, курив і валявся на дивані. Спочатку це виглядало, як ідеальний план. Я писав код зі швидкістю світла, створював нові фічі, виправляв баги – усе летіло, як на крилах. Колеги та керівництво були задоволені результатами, і ніхто не помічав, що я перетворююсь на справжнього зомбі. В мене була сильна психічна залежність від наркотиків. А так як я, як такої не відчував фізичної залежності від наркотиків, то думав, що все в повному порядку. Але з кожним днем ситуація погіршувалася. Відчуття тривоги не зникало, а лише посилювалося. Дозування наркотиків зростало, алкоголь вже не допомагав зняти стрес, а навпаки – робив мене агресивним і нервовим. Я почав втрачати контроль над своїм життям. Здавалось, що я стою на межі прірви. І ви не повірите: у той час «предапокаліпсису» мені це відчуття навіть подобалось! Щось в цьому було драматичне і ексцентричне. Дні зливалися в один безкінечний потік роботи, вживання та сну. Життя перетворилося на хаос, і я не міг знайти вихід. Колеги іноді запитували, чи все у мене гаразд, але я завжди відповідав, що все супер, і продовжував своє самознищення.
Ну, як ви вже зрозуміли, мій «вдалий» план роботи з дому і постійного вживання наркотиків та алкоголю тривав не так довго. Всього два місяці, і ось – новина! Оголошено збір у головному офісі. Начальство вирішило, що треба хоча б іноді бачитися наживо, щоб, як кажуть, «звіряти годинники». Природно, передбачалися всі запобіжні заходи: на вході міряли температуру, маски-респіратори, обробка рук і поверхні тощо.
Я, звісно, був у шоці, і дуже цього не хотів. Вранці перед нарадою я прийняв дозу і випив склянку віскі, щоб трохи заспокоїти нерви. Подумав, що все буде як завжди: зайду, посиджу, послухаю, що начальство скаже, і спокійно повернуся додому. Але ні, друзі, все пішло не так. На нараді я відчував себе, м’яко кажучи, не дуже. Кожен погляд колег здавався підозрілим, а слова босів пролітали повз вуха. Була сильніша параноя. Я намагався зосередитися, але все, що у мене виходило, – це не впасти зі стільця. Десь у середині збору я зрозумів, що треба трохи підбадьоритися, і вийшов в туалет, щоб прийняти ще одну дозу. Повернувся я трохи бадьорішим, але це не врятувало ситуацію.
Після наради до мене підійшов головний. Він відвів мене убік і сказав, що зі мною щось не так. Його очі виражали занепокоєння і розуміння. Я намагався заперечувати, жартувати, що з цією «короною» я погано сплю, але він чудово розумів, що зі мною відбувається. Від цього ставало ще гірше.
Я почав втрачати контроль над своїм життям. Здавалося, що я стою на межі прірви. І ви не повірите: у той час «предапокаліпсису» мені це відчуття навіть подобалось! Щось в цьому було драматичне і ексцентричне. Дні зливалися в один безкінечний потік роботи, вживання та сну. Життя перетворилося на хаос, і я не міг знайти вихід. Колеги іноді запитували, чи все у мене гаразд, але я завжди відповідав, що все супер, і продовжував своє самознищення.
Коли директор сказав мені, що треба щось міняти, я вперше зрозумів, наскільки глибоко я впав. В його очах була не лише занепокоєність, а й докор. Він нагадав мені, що я був одним з кращих співробітників і що компанія готова допомогти мені, якщо я готовий допомогти собі. Ці слова вдарили мене, як грім серед ясного неба. Я раптом зрозумів, що стою на роздоріжжі.
З одного боку, була дорога до ще глибшої прірви, з іншого – треба було признатись і, як я думав, приймати якісь препарати для лікування наркотичної залежності. Але другий варіант – це шанс врятувати себе.
Все-таки я вирішив поговорити зі своїм керівництвом. Начальство виявилося досить розуміючим. Вони знайшли для мене лікування наркоманії у Луцьку. Це був шанс почати все з чистого аркуша. Вирішив я, що треба спробувати.
Отже, поїхав я до цієї клініки. Спочатку було страшно – лікарі, процедури, психологи. Але що робити? Два тижні я провів у цьому медичному закладі, намагаючись привести себе до ладу. Десь у глибині душі я відчував, що це правильний крок. Вони там намагалися зламати мої старі звички, навчити жити по-новому.
Але, знаєте, після виписки, це я розумію зараз, старі звички тримаються міцніше, ніж я думав. Спочатку все було добре. Відчував себе навіть краще, ніж зазвичай. Психологи казали, що це нормальне відчуття після лікування. Проте, не пройшло й кілька днів, як я знову потрапив у ту ж саму пастку. Амфетамін і алкоголь знов стали моїми вірними супутниками. Спочатку я думав, що зможу контролювати ситуацію. «Ну, тільки разок, нічого страшного», – казав я собі. А треба ще сказати, що там вартість лікування наркозалежності дуже немаленька навіть для мене!
Але ви ж знаєте, як це буває. Одна доза перетворилося на дві, потім на три, і знову я повернувся до старих звичок. Амфетамін допомагав мені працювати швидше, а алкоголь – розслабитися після важкого дня. Здавалося, що все під контролем, але я знову почав втрачати грунт під ногами. І ми знову були на віддаленій роботі. Це мене спонукало знов приймати. В цей період життя знову перетворилося на хаос. Дні змішувалися, я не пам’ятав, коли працював, а коли відпочивав.
Так ось, після того, як я зрозумів, що знову потрапив у пастку амфетаміну та алкоголю, я вирішив, що потрібно щось кардинально змінювати. Не можна було далі так жити. Тож я взяв відпустку на місяць і ще кілька тижнів за свій рахунок. Я вирішив поїхати на лікування наркоманії в Рівне, в центр «Матері проти залежностей» (https://narkohelp.com.ua/). Про цей центр я дізнався від свого колеги, який раніше мав подібні проблеми.
Приїхавши до них на вулицю Горохович А., 19, я відразу відчув, що це місце відрізняється від того попереднього. Центр був розташований у тихій, зеленій зоні, подалі від міського шуму. На ресепшені мене зустріла доброзичлива медсестра, яка пояснила, що мені потрібно зробити, щоб почати лікування наркозалежності.
Перший день пройшов під знаком знайомства з персоналом і пацієнтами. Мене одразу ж запросили на бесіду з психологом. Ми обговорили мої проблеми, причини залежності, і що мене сюди привело. Це була відкрита і чесна розмова, яка допомогла мені зрозуміти, що я не один у своїх бідах. Щодня мій розпорядок був чітко розписаний. Вранці нас будили о 7 годині. Після швидкого сніданку нас чекала фізична зарядка. Вона була обов’язковою для всіх, щоб ми могли привести своє тіло до ладу. Потім слідували групові сеанси терапії. Всі ми ділилися своїми історіями, обговорювали наші проблеми і разом шукали вихід.
Після терапії у нас були різні заняття: арт-терапія, йога тощо. Кожне з цих занять допомагало відволіктися від думок про наркотики та алкоголь. По своєму бажанню ми працювали в саду, ремонтували меблі, або навіть готували їжу. Це давало відчуття корисності і знімало стрес.
Обід був завжди в один і той самий час. Їжа була простою, але смачною. Після обіду нас чекали індивідуальні консультації з психологом або наркологом. До речі, говорять, що їхній психіатр в Рівному самий кращий в Україні, і я готовий повністю це підтримати! Лікарі допомагали розібратися з внутрішніми проблемами і зрозуміти, чому ми звертаємося до наркотиків і алкоголю.
Ввечері ми знову збиралися на групові сеанси. Це був час для розмов і підтримки один одного. Ми ділилися тим, що вдалося, а що ні. Дізнавалися про нові методики боротьби з залежністю. Після вечері у нас був вільний час, який ми могли провести за читанням або просто відпочиваючи. Найбільше мене вразили вечірні медитації. Це була можливість заспокоїтися, зосередитися на своїх думках і навчитися контролювати емоції. Спочатку я був скептично налаштований, але з часом зрозумів, наскільки це корисно.
Так минали дні в приватному наркологічному диспансері в Рівному «Матері проти залежностей». Кожен день був насичений подіями і заняттями. У мене просто не було часу думати про наркотики або алкоголь. Я навчався жити по-новому, без залежності. Всі навколо мене підтримували і допомагали, і я відчував, що не сам у цій боротьбі. Після двох тижнів лікування наркозалежності в Рівному я почав відчувати значні зміни. Моє тіло стало сильнішим, розум – яснішим. Я почав знову відчувати радість від простих речей. Лікарі і психологи допомагали мені зрозуміти, як жити без наркотиків, як знайти нові інтереси і цілі в житті.
Так пройшов місяць. Я відчував, що знову народився. Після завершення курсу лікування я вирішив залишитися в Рівному ще на кілька тижнів, щоб остаточно закріпити результат. І це було правильне рішення.
Зараз я не вживаю наркотиків та алкоголь вже 3,5 роки. Моє життя кардинально змінилося. Я знайшов нові інтереси, повернувся до улюбленої роботи, і, найголовніше, знову відчуваю себе живим. І ще що важно додати: в мене зараз набагато більше грошей, ніж було, коли я вживав, тому що амфетамін, кокаїн, виски – це дуже недешеві речі. А скільки я тратив грошей на лікарів, на різні таблетки і процедури, щоб хоч якось зняти наслідки вживання наркотиків і спиртного в великих обсягах? Тепер мені все це не потрібно.
Ще додам, що зміна обстановки – це теж важливо! Хоч я і виїхав до сусіднього міста, але змінив обстановку і почав все з чистого аркушу. Що і вам рекомендую.
Подзвоніть по цим номерам і вам допоможуть:
(099) 000-46-71
(097) 000-46-71