Приїхав на лікування ігроманії в Рівне і через два роки я став успішною людиною. Хто шукає порятунку – вам у «Матері проти залежностей»!
Приїхав на лікування ігроманії в Рівне і через два роки я став успішною людиною. Хто шукає порятунку – вам у «Матері проти залежностей»!
Привіт, мене звати Руслан. У мене не дуже типова історія, хоча це не правильно так казати, таких як я нажаль дуже багато і це є проблема. Справа в тому, що я довгі роки був ігроманом. Так, це ставки, на спорт, на просто рулетки, на що завгодно. І самому тут уже було не зупинитись, це справжня хвороба, це залежність. Зараз я уже 2 з половиною роки цим не займаюсь і працюю, достатньо заробляю. І тому хотів би написати свої відгуки про лікування ігроманії і можливо тим самим допомогти іншим, хто страждає, хто хоче сам зупинитись, або чиї родичі хочуть це зупинити. Сподіваюся моя історія підштовхне звернутись до правильно місця. У моєму випадку це був центр лікування ігроманії (і не тільки, там лікують від усіх залежостей, алко, нарко і т.д.) «Матері проти залежностей». Він знаходиться у Рівному на вул. Горохович Антоніни, 19 і саме тут я став іншою людиною – вільною, серйозною, відповідальною.
Я був звичайним підлітком чесне слово, нічого особливого. Як і всі трохи халявив у школі, ганяв на веліку з пацанами по району, та ще й улюблене захоплення – комп’ютерні ігри. Мої батьки були нормальні такі люди: тато працював у будівництві, мама медсестрою. Ми жили в типовій хрущовці, і хоч грошей завжди вистачало тільки на необхідне, я не відчував себе обділеним. Все було б нічого, якби не мій друг Славко – теж свого часу проходив лікування ігроманії наскільки я знаю. Він був старший за мене на кілька років, і вважав себе справжнім гуру життя. Славко завжди знав де знайти пригоди, а я будучи наївним пацаном, дивився на нього як на ідола. Ну бо серйозно, хто ще з моїх знайомих міг так легко «замутити» дівчину або влаштувати незабутню вечірку? От одного разу Славко показав мені дещо, що перевернуло мій світ з ніг на голову, у поганому сенсі слова, через це я потім через роки опинився в центрі лікування ігроманії. Коротше це була звичайна субота і ми як завжди зависали у нього вдома. Славко жваво розповідав про чергову перемогу у ставках на спорт. Він мовляв поставив на якійсь футбольній матч, і ось – виграв купу бабла. Він відкрив свій ноутбук і показав мені ті самі рулетки і ставки на спорт. Мені це здавалося просто нереальним – ти просто робиш ставку, і якщо тобі пощастить виграєш купу грошей. Славко хизувався своїми виграшами мовляв це легкі гроші. Він розповідав, як одного разу зірвав куш і купив собі новий телефон. Я дивився на нього з відкритим ротом уявляючи, як я теж буду таким крутезним. Ну хто б не хотів легкої наживи? Але це нічого хорошого не принесло, тільки необхідність лікування лудоманії…
Так я почав ставити. Спочатку це були дрібні ставки – кілька гривень тут, кілька там. Мені везло, і я відчував себе на вершині світу. Пам’ятаю, як вперше виграв 200 гривень – це було для мене ціле багатство. Славко підтримував мене, казав що це лише початок, і що далі буде тільки краще. Я вірив йому як дурний. Адже він був для мене як старший брат. Але, як виявилося, удача – річ підступна. Після кількох вдалих ставок, я почав програвати. Мені здавалося, що я просто не вгадав кілька разів, і що ось-ось удача повернеться до мене обличчям. Ставки росли, а з ними й мої програші. Я почав відчувати, як мене затягує у вир. Але я не міг зупинитися бо завжди думав, що наступна ставка точно буде виграшною. Славко, тим часом, продовжував свої виграші і хвастався новими придбаннями. Мене це дратувало, але я мовчав, бо не хотів здаватися слабаком. Я ще більше заглибився у це болото, вірячи, що одного дня зможу вибратися. Але без професійного лікування ігроманії мені не вдалося все ж таки вибратися. Натомість я тільки руйнував своє життя.
Час ішов, а я все більше втягувався у ці ставки і рулетки. Це все ще було так, по-дурному: поставив кілька гривень, виграв – круто, програв – ну і що, спробую ще. Але потім це стало справжньою нав’язливою ідеєю. Я почав шукати будь-які можливості зробити нову ставку. В універі я став з’являтися все рідше. Які там пари коли у мене в голові лише думки про те, як відігратися і підняти хоч трохи кешу? А на справді мені вже потрібне було лікування ігроманії – в Рівному нажаль проблеми з цим, добре, що існує центр лікування лудоманії «Матері проти залежностей», інакше я б уже давно помер з голоду, бо всі гроші програв би, все програв би до останнього ґудзика.
Якось я сидів у бібліотеці, мав би готуватись до екзаменів, а замість цього бовтався на сайті з рулетками. Спочатку це було схоже на гру – ну, хто ж не любить трохи адреналіну? Але потім я зрозумів, що це все більше і більше поглинає мене. Я почав витрачати гроші, які мені давали батьки на харчування та проїзд і швидко усвідомив, що в кишенях пусто. Мої друзі помітили, що я став якимось дивним. Спочатку вони думали, що це просто звичайний стрес перед сесією. Та й я сам старався не показувати свого справжнього стану. Вигадував якісь відмазки, мовляв, «гроші пішли на нові навушники» або «мені треба було новий рюкзак купити, старий зовсім порвався». Але ж я знав правду – всі ці гроші пішли у віртуальну прірву ставок. А краще б пішли на лікування ігроманії.
З часом мене почало мучити відчуття, що я сам не знаю, як виплутатися з цієї халепи. З кожним днем моє бажання виграти зростало, але разом з ним зростала і кількість програшів. Тому що ставки ставали імпульсивнішими. Прокидався вранці і одразу думав, де взяти грошей щоб сьогодні точно відігратися. Це було схоже на замкнене коло – ставлю, програю, позичаю, знову ставлю, знову програю. Лише інколи виграю. Одного дня я так захопився рулетками, що пропустив важливу пару з математики. Звичайно, викладачка одразу це помітила і вирішила влаштувати мені невеличкий допит на наступній парі. Я сидів і тупо кліпав очима, вигадуючи нову історію. Мовляв, був у лікаря, мав серйозні проблеми зі здоров’ям ну і таке інше. Вона звісно не повірила, але й не стала докопуватися. Напевно, вирішила, що я просто черговий ледар. І авжеж не думала, що насправді мені потрібне лікування лудоманії.
Але найбільше мене турбувало те, що батьки почали щось підозрювати. Мама якось спитала, чому я завжди без грошей, а я ляпнув, що «у мене був день народження друга, треба було купити подарунок». Вона подивилася на мене якось дивно але більше не допитувалася. Іноді я замислювався, як це все почалося. Невже Славко винен у моїй залежності? Та ні, це я сам втягнувся, сам прийняв рішення грати. Він лише показав мені двері, а я сам через них пройшов. Що ж, так буває, коли шукаєш легких шляхів до багатства. І такий шлях призведе тільки до одного – у центри лікування ігроманії, не інакше. У мене час ішов, а я так і не відмовився від ставок. Навпаки мене затягувало ще і ще глибше. Всі мої думки крутилися лише навколо того, як би зробити нову ставку і нарешті виграти. Університет? Та хто про нього думав, коли в мене був цілий світ спортивних подій і рулеток? Звісно викладачі не стали терпіти такого лінтяя, і невдовзі мене відрахували. Мої батьки були в шоці. Вони думали, що я просто зійшов з розуму. Сварки стали звичайною справою, кожна розмова закінчувалася гучними криками і взаємними звинуваченнями. Звісно, вони вже знали про моє «захоплення» і завжди кричали, що мене треба відправити на кодування від ігроманії, що я безкорисна людина, ніколи не знайду собі місця в житті, так і програю все до останніх трусів. Після чергової сварки я вирішив, що пора шукати роботу. Ну бо жити якось треба, а грошей на ставки взагалі не було. Пішов працювати на будівництво – що ж робота не з легких, але гроші платили. Хоча чесно кажучи платили копійки. Проте це мене не зупинило, головне було знайти хоч трохи грошей, аби знову піти у букмекерську контору і відігратися… Я вірив, що я точно відіграюся і кожного разу казав собі «ось сьогодні точно попре!»…
Робота на будівництві швидко стала для мене рутинною. Зранку підіймаєшся ще до світанку, цілий день важко працюєш, а ввечері ледь ноги волочиш додому. Але замість того щоб відпочивати, я йшов у букмекерську контору. Тоді вони ще не були заборонені у нас. Там було якесь своєрідне магічне поле – всі ці люди такі ж як і я які шукали удачі. Ми обговорювали ставки, ділилися новинами про останні виграші (і звісно програші). Це було як спільнота де всі одне одного розуміють. Там до речі були і ті люди, які проходили кодування від ігроманії, лікування ігроманії гіпнозом і все таке інше – казали, що все це маячня, нічого не допомагає.
Так от, я міг просидіти в конторі цілу добу. Спочатку робиш кілька ставок, потім чекаєш результатів, обговорюєш з іншими що і як. Це було якесь замкнене коло. І кожного разу я думав що ось, наступна ставка буде виграшною і тоді всі мої проблеми закінчаться. Але реальність була іншою – гроші танули на очах, а борги росли. Робота на будівництві стала для мене лише способом заробити на нові ставки. Я взагалі перестав думати про майбутнє. Життя перетворилося на суцільну рутину: робота – контора – робота – контора. Батьки все частіше питали, коли я поверну борги, а я відповідав якимись відмазками. Мовляв на будівництві платять мало і взагалі, криза в країні. Але вони знали правду – всі гроші я спускав на ставки. Вони мені це і казали, і завжди кричали, та коли я вже знайду лікування ігроманії в Рівному, бо я вже задовбав, вічно без грошей, у якомусь рванні, за собою зовсім не слідкую..
Якось одного дня я сидів у тій самій букмекерській конторі, дивився на екран телевізора де крутилася чергова рулетка і думав: «Що ж, може, це і є моє справжнє життя?». Смішно але навіть у той момент я не міг зрозуміти, що вже давно перестав жити, а просто існував в цій віртуальній реальності ставок і азарту. Робота на будівництві стала для мене тягарем, але я продовжував тягти цей вантаж сподіваючись на диво. Адже хто знає можливо, завтра удача нарешті усміхнеться мені? А поки що я просто знову йшов у контору, сідав за знайомий стіл і робив чергову ставку вірячи що цього разу все буде інакше… Наївний, краще б почитав відгуки про лікування ігроманії і спробував би щось змінити в своєму житті. Зрозуміло ж, що не станеш тут багатим, ну аж ніяк. Але ні, я продовжував нести туди гроші.
Якось я так вліз у борги, що вже навіть позичати не було в кого. Це було справжнє болото, з якого ніяк не міг вибратися. Одного дня мене навіть побили через борги. Ну звісно хтось там не витримав, що я їм гроші не віддав і вирішив показати, хто тут «батя». Після того як очухався валявся вдома з синцями і вперше подумав: «Ну все, досить. Треба зав’язувати з цим лайном». Але це виявилося складніше, ніж я думав. Ні, я не пішов у центр лікування ігроманії, та у мене грошей не було. Я з одного боку розумів, що продовжувати грати – це прямий шлях у прірву. З іншого боку мої думки постійно поверталися до ставок. Я міг лежати в ліжку і дивитися на стелю, а в голові тільки одне: «А на кого б сьогодні поставити?» Я знав розклад всіх матчів наперед, знав, хто гратиме у футбол завтра а хто у баскетбол сьогодні. Це була дуже нав’язлива ідея. І без професійного лікування лудоманії тут ніяк було.
Але коли я вирішив що досить грати, спочатку думав що все буде просто. Але кожного разу коли заходив у інтернет, мене затягувало подивитися які там нові коефіцієнти на ставки. Я навіть навчився робити ставки подумки – уявляв, що ставлю, рахував виграші і програші. Це було якесь божевілля. Здавалося що я живу у двох світах – реальному і віртуальному, де завжди є шанс виграти. Але насправді цей «шанс» був ілюзією. Мені це розповідали всі: друзі, батьки, навіть Славко, той самий, що колись підсадив мене на ставки. Він якось серйозно поговорив зі мною, сказав: «Бро, пора зав’язувати. Це не вихід, ти тільки втрачаєш». І я знав, що він правий. Але як це зробити? Кожного разу, коли я намагався зупинитися, мене тягнуло назад. Хоча, правду кажучи Славко теж свого часу проходив лікування ігроманії у Рівному, але у нього гроші були та і я не знаю вже досконало як це все у нього відбувалося, я з ним якось часто втрачав зв’язок і закривався у собі. Точніше у конторі.
Робота на будівництві була жахливою для мене. Я вже не міг концентруватися на завданнях, все думав про ставки. Грошей стало не вистачати навіть на найнеобхідніше, а борги росли як на дріжджах. Життя перетворилося на суцільний хаос. Мене мучили безсонні ночі, коли я прокидався в холодному поту, думаючи про черговий програш. Спробував звернутися за допомогою до психолога. Спочатку це здалося хорошою ідеєю, але коли сидиш і розповідаєш чужій людині про свої проблеми, а вона дивиться на тебе з виглядом «Ну і дурень», якось мотивації не додає. Знайти лікування ігроманії у Рівному я не знав де, та і не потягнув би. Пробував займатися спортом, але думки про ставки не залишали навіть під час тренувань.
Але я все ще пам’ятав той момент, коли мене побили через борги. Це був наче сигнал – треба щось змінювати, інакше все піде на дно. Але як це зробити? Самому виявилося неможливо. Весь час тягнуло до ставок, до цього фальшивого світу де удача обіцяла багато, але ніколи не виконувала свої обіцянки.
Я тоді наважився піти до Славка і спитати, у якому центрі лікування ігроманії він був, що йому допомогли, він же теж був лудоманом. Славко як завжди, зустрів мене з посмішкою, це до речі була єдина людина яка мене ще так зустрічала, але видно було, що він трохи здивований моїм запитанням. Ну, про те, де він проходив лікування ігроманії у Рівному.
Та це легко, братан – сказав він. Каже, я був у центрі «Матері проти залежностей». Там дійсно класні спеціалісти, які допомагають вибратися з цього болота.
Матері проти кого? спитав я думаючи, що він жартує.
Проти залежностей, засміявся Славко. Каже, ну, типу, мами проти всього, що нас губить. Вони реально шарять, як витягнути людину з цього лайна. Але є одна проблема…
Я звісно спитав яка, хоча і сам знав відповідь:
Гроші, бро. Це не безкоштовно. Потрібно буде платити за лікування ігроманії, як і за все в принципі треба платити.
Ну звісно, як завжди. Грошей у мене і так не було. Але вирішив діяти. Треба було щось змінювати, бо далі так жити не можна. Я наважився попросити в борг у Славка, а потім і у батьків, хоч вони вже й не вірили мені після всіх тих боргів.
Знову пішов до Славка першим. Він, звісно, не дуже хотів давати гроші, але я клявся, що дійсно піду до центру лікування ігроманії і поверну все до останньої копійки. Славко довго міркував, але нарешті погодився дати мені частину суми. З батьками було важче. Вони вже не раз бачили, як я обіцяв змінитися, а потім знову повертався до ставок. Коли я розповів їм про центр і попросив гроші, мама заплакала. Вона вже не вірила в мої слова. Тато стояв з кам’яним виразом обличчя, але в його очах я бачив розчарування. Вони не вірили, що я піду на лікування ігроманії, просто не вірили мені. Я зібрав усю волю в кулак і почав клястися, що цього разу все буде інакше. Що я дійсно хочу вилікуватися і повернутися до нормального життя. Мама врешті-решт погодилася, а тато мовчки витягнув гроші і дав мені. Це був шанс. Мій єдиний шанс.
Я подзвонив одразу ж в цей центр лікування ігроманії, «Матері проти залежностей». Отримав по телефону безкоштовну консультацію і запрошення. Мені стало ВЖЕ набагато легше. І я звичайно погодився приїхати і почати лікування ігроманії у Рівному. В центрі «Матері проти залежностей» мене зустріли доброзичливі люди. Вони одразу взялися за моє лікування. Спочатку було важко. Дуже важко. Я постійно думав про ставки про те, як би знову спробувати виграти. Але спеціалісти там дійсно знали свою справу. Вони навчили мене розуміти причини моєї залежності, працювати з собою і своїми думками.
Після кількох місяців професійного лікування лудоманії я почав відчувати, що щось змінюється. Я вже не так часто думав про ставки, став більше цінувати прості речі в житті. Спілкування з іншими пацієнтами також допомагало – ми підтримували одне одного, ділилися своїми історіями і перемогами. Тоді це був тільки початок. Та цього разу я був готовий боротися. Боротись за своє життя, за своє майбутнє. І я знав що у мене є підтримка – Славко, батьки, спеціалісти центру. Це дуже відчувалося.
Ще після декількох місяців лікування ігроманії у центрі «Матері проти залежностей» я сам не помітив, як вже перестав думати про ставки. Це було наче якийсь дивний сон, з якого я нарешті прокинувся. Чесно кажучи спочатку не вірилося, що все це реально відбувається. Спеціалісти там дійсно були профі своєї справи – вони витягнули мене з цього болота і повернули до нормального життя. Якого у мене дуже давно не було. Кожен день тут був наповнений новими відкриттями. Ми не тільки обговорювали свої проблеми, але й шукали нові захоплення. Я навіть знайшов у собі талант до малювання, про який раніше навіть не підозрював. Ці люди в цьому центрі лікування ігроманії вчили нас радіти життю, знаходити задоволення у простих речах. І знаєте, це дійсно працювало! Після закінчення курсу лікування лудоманії я відчув себе як нова людина. У мене з’явилися нові ідеї, нові цілі. Першою справою було знайти роботу. І цього разу я вирішив піти в інший напрямок – влаштувався у маленьку, але дуже перспективну IT-компанію. Хоч у мене і немає відповідної освіти, але я все ж таки дещо вмію. Там мені запропонували гідну зарплату і що найголовніше робота приносила справжнє задоволення. Я працював з цікавими проектами, мав класних колег і нарешті почав заробляти достатньо грошей щоб поступово повертати борги. І нарешті я відчув, що у мене ж гроші! Після лікування ігроманії у місті Рівне в «Матерях проти залежностей» все дуже змінилося, що я навіть не уявляв, що таке можливо. Моє життя почало налагоджуватися. Я віддав борги Славку, батькам і навіть тим людям, які мене побили – ну, хоча б так повернув їх повагу. Відносини з батьками теж помітно покращилися. Ми більше не сварилися, навпаки вони раділи за мене і підтримували у всьому. Я часто приходив до них в гості, допомагав по дому, ми багато розмовляли і сміялися разом. Нарешті я відчув що знову став частиною сім’ї.
Ось така моя історія – від колишнього ігромана до щасливої і впевненої у собі людини. І знаєте, це лише початок. Життя тільки починається, і я готовий до нових перемог. Дякуючи центру лікування ігроманії «Матері проти залежностей» звісно. Якщо кому цікаво – ось вони https://narkohelp.com.ua/. До речі безкоштовну консультацію можна отримати по будь якому з телефонів (097) 000-46-71 і (099) 000-46-71. Все можливо, варто зробити тільки перший крок!